Восени 1917 р. на арену політичної боротьби в Росії активно вступила найрадикальніша частина російської соціал-демократії — більшовики. Вони взяли курс на встановлення диктаторської влади, завуальовано названої диктатурою пролетаріату. В ніч з 6 на 7 листопада в результаті збройного перевороту влада в Петрограді перейшла до рук більшовиків. Тимчасовий уряд було повалено.
В Україні ситуація розвивалася неоднозначно. Привітали петроградські події робітники кількох українських міст, передусім Донецького басейну, тоді як більшість населення підтримала політику Центральної Ради, яка засудила більшовицький переворот та ініціювала утворення "Крайового комітету для охорони революції в Україні". 11—13 листопада 1917 р. у Києві дійшло до збройної сутички штабу Київського військового округу, який підтримував Тимчасовий уряд, більшовицьких військових частин і українського полку, вірного Центральній Раді. Боротьба закінчилася поразкою штабу, який виїхав на Дон, і придушенням більшовицького повстання.
20 листопада Центральна Рада, яка отримала всю владу, прийняла Третій Універсал. Його зміст не повністю відповідав тогочасним патріотичним настроям широких верств українства. У документі йшлося про встановлення Української Народної Республіки (УНР) як автономної частини єдиної Росії. Незрозуміло тільки, про яку Росію йшлося. Адже Україна не визнавала більшовицької влади, а демократичної Росії вже не існувало.
Відповідно до Універсалу, верховним законодавчим органом УНР залишалась Центральна Рада, виконавчим — Генеральний секретаріат. Було визначено державні кордони УНР, які охоплювали й Харківську, Катеринославську, Херсонську губернії, а також Таврію. Питання приєднання інших земель, де українське населення становило більшість, мало бути розв'язане згідно з волею їх жителів. Підтверджувалися демократичні принципи свободи слова, друку, віросповідань, зборів, спілок, страйків, недоторканність особи та житла, право використовувати місцеві мови у відносинах з державними установами, скасування смертної кари, амністію для всіх політичних в'язнів, справедливий суд. Проголошувалися 8-годинний робочий день, право контролю уряду та робітників над промисловістю, право національних меншин на національно-персональну автономію, реформа, місцевого самоврядування, скасування приватної власності на поміщицькі та інші землі нетрудових господарств. Принципи, сформульовані в Універсалі, було розвинуто й закріплено в окремих законах УНР, зокрема про реорганізацію судів, про народні ради для євреїв, про охорону прав національних меншин України тощо.Протягом першого місяця після більшовицького перевороту в Петрограді Центральна Рада та її уряд мали в Україні найбільший вплив. Переконливим підтвердженням цього стали результати виборів до Всеросійських установчих зборів наприкін. листопада. Більшовики одержали 10 % усіх голосів, а українські партії — майже 75 %. У цій ситуації більшовики зробили спробу здобути владу шляхом скликання Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, солдатських і селянських депутатів. Та коли він 17 грудня 1917 р. почав у Києві роботу, з'ясувалося, що більшість із 2,5 тис. його учасників становили селяни. З'їзд підтвердив волю українського народу, виявлену на виборах до Установчих зборів, і висловив довір'я Центральній Раді.
Делегати-більшовики (124 особи) не підкорилися рішенням більшості з'їзду і покинули його, переїхавши до Харкова, Там вони об'єдналися з III з'їздом Рад Донецько-Криворізького басейну й конституювалися як І Всеукраїнський з'їзд Рад. 25 грудня 1917 р. ця самопроголошена інституція, що спиралася на 10 % виборців, в основному російськомовних, продекларувала встановлення в Україні радянської влади та утворення на противагу УНР Української Радянської Республіки, Новосформований уряд останньої — Народний секретаріат (Артем, В. Затонський, М. Скрипник, Є. Бош та ін.) негайно визнав Україну федеративною частиною Росії, поширив на її територію чинність декретів російської Ради народних комісарів (РНК), скасував усі закони та розпорядження Центральної Ради, дозволив вивозити український хліб до Росії. Більшовицькі організації в Україні розгорнули серед широких мас українства масовану агітацію, спрямовану проти Центральної Ради.
17 грудня 1917 р. більшовицька РНК пред'явила ультиматум українському урядові за підписом своїх лідерів В. Леніна та Л. Троцького, що, на словах "визнаючи" УНР, був втручанням у її внутрішні справи. Він містив 4 вимоги до Центральної Ради: відмовитися від дезорганізації фронту; не пропускати через Україну козачі формування з фронту на Дон; пропустити більшовицькі війська на Південний фронт; припинити роззброєння радянських полків і червоноармійців. У разі неприйняття цих вимог протягом 48 год. РНК оголошував Центральну Раду "в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні".
Зважаючи на те, що Україна є суверенною республікою і ніхто не має права втручатися в її внутрішні справи, Центральна Рада 18 грудня відхилила ультиматум. Це призвело до українсько-російської війни. На боротьбу проти УНР було перекинуто 3 більшовицькі російські армії, які, воюючи з-за спини маріонеткового Народного секретаріату, не наражались на звинувачення в інтервенції. А Україну фактично не було кому захищати. Понад мільйон солдатів українізованих частин колишньої царської армії, які бажали служити в збройних силах України, було демобілізовано, оскільки чимало лідерів Центральної Ради сприймали регулярну армію як віджилий суспільний організм.
Тим часом більшовики протягом січня 1918 р. зайняли майже все Лівобережжя. Серйозна загроза нависла над Києвом, де до того ж 25 січня вибухнуло більшовицьке повстання. Для захисту столиці було сформовано Студентський курінь, що нараховував 300 осіб. 27 січня 1918 р. він вирушив на фронт, зупинившись на залізничній станції Крути — за 120 км від Києва. З ним було 250 учнів старшинської школи табл. 40 гайдамаків.
Командування вирішило боронити цей важливий залізничний вузол, що був ключем до столиці України, Перемога давала шанси утримати Київ до підписання українською делегацією договору з Центральними державами й отримати союзників у боротьбі проти російської агресії. Кожний день, навіть кожна година мали велике значення.
29 січня розпочався наступ більшовицьких військ. До обіду українські юнаки героїчно відбивали ворожі атаки. Але коли не стало боєприпасів, жменька героїв не змогла витримати наступу переважних військ противника. Частина куреня загинула разом зі своїм командиром, а ті стрільці, які потрапили в полон, були замордовані там само, під Кругами.
Вночі з 8 на 9 лютого українське військо залишило Київ разом із більшістю членів Центральної Ради, спочатку відступивши до Житомира, а потім укріпившись у Сарнах. 9 лютого російські загони зайняли Київ і вчинили там криваву розправу. Протягом З тижнів вони окупували також Правобережжя. Сподівання українців на визволення були пов'язані з укладенням Центральною Радою Брестського миру з Четверним союзом, яке уможливили герої Крут ціною свого життя.
Комментариев нет:
Отправить комментарий